Трохи про фолькльор Полісся.

Уже сама назва Полісся дає творчий поштовх уяві, яка малює непрохідні пущі, темні зіниці озер, оксамитову зелень боліт...
Про цей край та його мешканців згадував ще у V ст. до Різдва Христового грецький історик Геродот, згодом про нього йшлося у Галицько-Волинському літописі ХІІІ ст. А переказ про плем'я древлян, покараних княгинею Ольгою за вбивство її чоловіка, донесла до нас "Повість минулих літ".
Природні умови, обмеженість шляхів сполучення, а відтак певна ізольованість мешканців від цивілізаційних процесів сприяли консервації тут традиційного побуту, уявлень, звичаїв та обрядів, що сягають своїм корінням сивої давнини. Ці особливості властиві традиційній прозі, якою багатий поліський фольклор. Казки, анекдоти, легенди, перекази, оповідання, надбання народної афористики (прислів'я та приказки, загадки), різноманітні примовки, що акумулюють багатовіковий досвід народу, і нині є складовою щоденного побутового спілкування. Архаїчні уявлення та риси міфологічного світогляду, складне поєднання християнських і дохристиянських вірувань відбиваються у давніх за походженням, а нині вже майже реліктових явищах - ворожіннях, голосіннях, замовляннях.
Починаючи з ХІХ ст., дослідники й збирачі фольклору активно записували на Поліссі й публікували у фольклорних збірниках зразки народної прози. Серед цих подвижників і популяризаторів народної словесності - Борис Грінченко, Олексій Малинка, Софія Рокоссовська. У ХХ ст. зібрання фольклорної прози Полісся поповнилися записами Василя Кравченка, Івана Гурина, Григорія Аркушина та Віктора Давидюка, Олексія Ошуркевича та інших. Багатий фольклорний матеріал було зібрано в процесі етнолінгвістичних студій під керівництвом відомого дослідника Микити Толстого.
Прозова творчість Полісся надзвичайно колоритна. Вона не лише зберігає історичну пам'ять народу, є справжньою окрасою щоденного побутового спілкування людей, надає йому поетичної принадності та виразності. Недаремно ж Іван Франко закликав дослуховуватися до розмов простих людей, що вони їх ведуть, "шапок не скидаючи".
У багатьох народів до найдавніших словесних зразків культури належать міфи. В українському фольклорі період міфологічного світогляду не залишив цілісної міфопоетичної спадщини, проте рудименти архаїчних міфологічних уявлень збереглися в мові, обрядовій практиці, а також у численних прозових творах, основу яких складають міфологічні уявлення та сюжети.
Міфологічні легенди, сюжети й образи яких були упродовж віків утримувані пам'яттю народу, дають уявлення про персонажів так званої "нижчої" міфології - володарів лісу, поля, хати тощо. Міфологічні меморати (спогади) та фабулати (сюжетні оповіді) розповідають про незвичайних істот - домовиків, лісовиків, русалок, потерчат або ж про людей із надприродними здібностями, які здатні перетворюватися на різних тварин чи предмети, наводити мару, чаклувати, - відьом, вовкулаків, чаклунів, а також чортів, мерців, блуд, ляк, чуму та ін.
Найбільш повно первісний світогляд відбивають легенди. Проте якщо їхній найдавніший шар сягає міфології, то значна частина пізніших сюжетів пов'язані з християнською традицією та апокрифічними переказами. Легендам властиві елементи фантастики (вони змальовують дивовижні події та незвичайних персонажів), моралізаторське, повчальне начало. Адже легенди розраховані на те, що їхній слухач готовий у них повірити. Поліські легенди розповідають і про створення світу (наприклад, про походження тварин, рослин, окремих елементів ландшафту), і про персонажів християнської історії, і про історичні постаті відносно недалекого минулого. Джерелом незвичайності й фантастики, які обов'язково присутні у цих творах, стають власне міфологічні уявлення. Проте якщо в легендах міфологічне начало є стрижневим, визначальним, то перекази інколи зовсім його позбавлені. Їхній зміст має риси буденності, зображені події не викликають сумніву щодо їх достовірності, а значна їх частина присвячена історичним подіям та персонажам.
Міфологічну свідомість своєрідно відбивають також замовляння, що належать до найдавніших зразків українського фольклору. Вони, як ніякий інший фольклорний жанр, доносять до нас первісну віру в магію слова. Зрештою, це чи не єдиний жанр, який і донині зберіг властиву міфові єдність слова та сакральної дії, коли озвучення тексту було засобом впливу на оточуючий світ. У цьому виявляється прадавня віра у слово впливове, здатне спричиняти добро чи зло. Промовлене тим, хто володів особливим знанням та даром, причому в певний сакральний час, звернене до небесних і земних стихій, замовляння зберігає в собі віру в Природу як Бога, що обумовлює людське існування. На думку Ф. Колесси, "основою заговору була обрядова магічна дія, чари... що часто виявляються імітаційними рухами (наслідуванням), причому могло спершу й обходитися без слів, або слова грали тільки незначну ролю - пояснення дії чи бажання".
Світ замовлянь для нас особливий і таємничий. У ньому все взаємопов'язане, але не причинно-наслідковим зв'язком. Все існує суміжно, світи макро- і мікрокосму дивовижно асоціативно поєднуються, тому й чуємо в замовлянні: "Мрець у землі, камінь у воді, а місяць на небі. Коли ці три речі докупи зійдуться, тоді зуби заболять живущого раба Божого..."

Язичницьке світосприйняття з часом злилося із християнською мораллю - і ми вже зустрічаємо згадки про Христа, християнських святих, проголошення "Отче наш" і под.
Замовляння практикувалися майже в усіх сферах життя - у лікуванні, в особистому житті (любовні), в побутово-господарській і навіть соціальній практиці (останні утворилися найпізніше).
Щира віра в магічну силу слова, властива первісній людині, поступово втрачається, проте відомі й нашим сучасникам побажання, благословення та прокльони зберігають живу згадку про неї.
Глибин давньої міфологічної свідомості сягають своєю поетикою і казки, які мають багато спільного в уселюдському масштабі, проте на теренах етнографічних реґіонів вирізняються специфічними рисами. Казки були створені людиною вже на ранніх етапах розвитку суспільної думки, коли предки міфологізували навколишній світ, олюднювали природу, своєрідно розуміли взаємини між реальним та потойбічним світом. Завдяки цьому у казці витворився "свій" час і простір, сформувалася особлива поетика, закони якої добре відомі кожному, хто в дитинстві з нетерпінням чекав цікавої та захоплюючої розповіді про богатирів і царівен, про зміїв та чаклунів, ледве почувши традиційний казковий вступ.

Л.Бріцина, Г.Довженок,
кандидати філологічних наук

-----------------------------------------------

Література:
1. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка: (Специфіка та функціонування). - К.: Наукова думка, 1989.
2. Ви, зорі-зориці…: Українська народна магічна поезія: (Замовляння). - К., 1991.
3. Гринченко Б. Д. Из уст народа: Малорусские рассказы, сказки и пр. - Чернигов, 1902.
4. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. - К.: Вид-во при Київському державному університеті видавничого об'єднання "Вища школа", 1997.
5. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка): Еволюція епічних традицій. - К.: [Київський університет ім. Т. Шевченка], 1997.
6. Загадки / Упоряд., вступ. стаття і прим. І.П. Березовського. - К.: Наукова думка, 1963.
7. Золота скриня: Народні легенди й перкази з Північної Волині й Західного Полісся / Зібрав і впорядкував Віктор Давидюк. - Луцьк: Вежа, 1996.
8. Казки про тварин / Упоряд., вступ. стаття та прим. І.П. Березовського. - К.: Наукова думка, 1976.
9. Легенди та перекази / Упоряд. та прим. А.Л. Іоаніді. - К., 1985.
10. Полесский этнолингвистический сборник. - М.: Наука, 1983.
11. Поліська дома: Фольклорно-діалектологічний збірник. (Посібник для вчителів) / Упорядкування В. Давидюка і Г. Аркушина. - Вип. І. - Луцьк, 1991.
12. Прислів'я та приказки: Природа. Господарська діяльність/ Упоряд. М.М. Пазяк. - К., 1989.
13. Прислів'я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру
/ Упоряд. М.М. Пазяк. - К., 1990.
14. Прислів'я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М.М. Пазяк.
К., 1991.
15. Сборник материалов по малорусскому фольклору / Собр. Ал. Н.
Малинка. - Чернигов, 1902.
16. Этнографические материалы, собранные В.Гр. Кравченко в Волынской и соседних с ней губерниях // Труды Общества исследователей Волыни. - Т. ХІІ. - Житомир, 1914.
17. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. - Вып. І. - Чернигов, 1895.
18. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях: Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. - Вып. ІІ. - Чернигов, 1897.

За матеріалами:
http://www.ukrfolk.com.ua/polissya