Я живу на Поліссі Я живу на Поліссі, де сосни торкаються неба, Де дрімає між вітами тепла ранкова зоря, Де зникає мій сум і з"являється гостра потреба Відшукати скарби, що ховають зелені моря. Від південних вітрів і весняних п"янких поцілунків Розквітають ліси і лунає в них спів солов"я... Скільки в лісі чудес, скільки в лісі багатих дарунків, Тут дитинство казкове, домівка моя і сім"я. Я живу на Поліссі, де затишно пташці і звіру, Де нас гріють, годують і тішать безкраї ліси, Де людина знаходить любов й свою віддану віру В світ добра, справедливості, щастя й земної краси. Автор: Анна Алексієнко |
Моє Полісся Моє Полісся голубе й зелене, Усе в озерах, ріках, джерельцях. У цілім світі ти одне для мене, Моє Полісся, в вікових лісах. Тут небо найрідніше і ласкаве, Тут всі дороги і стежки мої. Гнучка верба схилилася над ставом, В кущах бузкових вічні солов’ї. І пишний кущ калини під віконцем, Де пташечка своє гніздечко в’є. На цій землі усе під щедрим сонцем Найкраще в світі, рідне і моє. Тут журавель стоїть біля криниці І воду п’є живу із джерела. Живе джерельце чистої водиці — Б’є для життя, любові і тепла. Моє Полісся рідне, калинове, Заквітчане в казкових рушниках. Джерельне, солов’їне і вербове, Живе в піснях і житиме в віках. Автор: Надія Красоткіна |
Полісся моє Полісся моє, ти рідний мій краю Де пахне дитинством усе навкруги Не знаю на світі я кращого раю На душу лягли в мене ось ці рядки..... Тут кожна стежина в лице мене знає Усе таке рідне, й таке дороге Аж ген бач доріжка, простяглася до гаю І сонце над краєм встає золоте! Ген вітер-- чугайстер, ворушить покоси Смагардами іскор роса виграє Вона у людини нічого не просить Й життєву наснагу усю віддає.... Літа відлітають, як пушинки з кульбаби Вже осінь життя, жовтий лист опада Вертаюся подумки , до свого краю Й невимовний сум, душу знов огорта.. Автор: Олег М. |
Полісся Тісно увечері. Душать прокурені стіни. Вийшов. Розглянувся. Снігу по пояс. Сонце крівавиться в пущі. Ворушаться тіні. Тепло. А голос - як оливо, голос. Десь він іде, Коляда, десь ступає широко. Прийде - і вкриють галявини радісні вруна, Стане - і знов над борами, знов, як щороку, Гуси напнуть у блакиті незлічені струни. На осяяних схилах сон-зілля уже голубіє. Вигинається небо над шумом соснових корон. Ці бори золоті і ці шуми, що скліплюють вії, Ці замріяні люди, що слова не чули: закон! Тут земля тільки пестить, п'янить, вагітніє і родить. Кожну гілочку млостю налив охмелілий тетрюк, А далеко-далеко проходять тривожні народи, I стрічається бурею зброя у тисячах рук. Моє тіло струнке, мов посріблений гін осокору, Рівно дихають груди, і кров тяжкоплинна, як мед, - Доки кинуть і нас у степи, у мінливі простори Спрага моря, брокатів і збуджений порив вперед. Автор: Олег Ольжич |