«Голоси в голові лякали найбільше»: історії життя з шизофренією

«Голоси в голові вказували, що робити, супроводжували мене два-три дні. Я боявся, що так буде завжди». «Мені здавалося, що я не підходжу оточуючим і цьому світу. Що вони самі по собі, а я якось збоку». «Я не міг спати по три-чотири доби. Став замкнутим, взагалі не хотів спілкуватися, був роздратованим».

Саме так згадують періоди загострення стану люди, яким діагностували шизофренію. Кожен з них має кілька років досвіду життя без зривів, госпіталізацій і терапій. Проте шлях до цього був нелегким.

Шизофренія – це психічна хвороба, яка впливає на мислення людини, її поведінку, відчуття і сприйняття реальності. Її зумовлює дисбаланс нейромедіаторів головного мозку: в одних ділянках їх бракує, в інших – забагато. Ця хвороба – про порушення єдності психічних процесів, а не про роздвоєння особистості, як поширено думати.

Шизофренія буває різною. У людини можуть бути галюцинації, сплутане, нелогічне мовлення, вона може робити щось непрогнозоване, неадекватне. Це позитивні симптоми. Втрачається емпатія, здатність отримувати задоволення, соціальні зв’язки, людина уникає спілкування – це негативні симптоми. Погіршується пам’ять, процеси обробки інформації, аналітичні навички – когнітивні симптоми.

Хвороба найчастіше проявляється у віці 18-30 років. Люди з цим діагнозом обов’язково повинні проходити постійне медикаментозне лікування – приймати антипсихотики. Важливо також, щоб людина була включена у соціум і, за потреби, відвідувала психотерапевта. Все це дає змогу вести нормальний спосіб життя.

Про свій досвід щодення з діагнозом шизофренія розповіли Андрій Клименко, Денис та Іван Зінченко. Зараз вони творять і працюють у Good Bread from Good People – інклюзивній платформі, яка підтримує людей з ментальною інвалідністю.

Андрій Клименко: від галюцинацій до тисяч картин

Андрій малював з дитинства, навчався у художній школі імені Тараса Шевченка, а згодом вступив до видавничо-поліграфічного інституту Київського політехнічного інституту. На другому курсі він почав працювати – малював текстури на 3D-об’єкти для комп’ютерних ігор – і непогано заробляв.

У 2004 році, коли Андрію було 26 років, з’явилися дивні симптоми. «Тоді була Помаранчева революція. Я мав стрес через роботу, весь час дивився новини, мало спав, і мені почало здаватися, що я бачу якісь символи. Наприклад, що наш герб – це перші букви імен Віктора Ющенка, Леоніда Кучми і Віктора Януковича. Мені здавалося тоді, що я особливий. Я настільки вірив у себе і ці символи, що хотів усім про них розповісти», – каже художник Бромден, справжнє ім’я якого Андрій Клименко.

З галюцинаціями його вперше госпіталізували до Київської психіатричної лікарні – чоловік провів там три тижні. «Пам’ятаю, мені призначили якісь пігулки, але я навіть не приймав їх. Виписався і забув про цей досвід», – згадує Андрій.

Він повернувся на роботу і протягом восьми років продовжував жити звичне життя. У 2012 році почалася творча криза. «У мене почався стрес, який не проходив. Якщо звично стрес відпускає через день-два, то у моєму випадку він тривав набагато довше. Я весь час про нього думав. Стан суцільного стресу був у мене чотири роки. Я перестав малювати, бо виходили лише чудовиська. Втратив роботу. В той час я просто лежав і дивився новини – одні й ті самі новини».

Наприкінці 2015 року стан погіршився: чоловік не міг читати, у літерах шукав символи. Андрію почало ввижатися те, чого насправді не було. Найбільше налякали голоси в голові. «Голоси супроводжували мене два-три дні, і це було дуже страшно. Я боявся, що так буде завжди. У мене тоді був дуже важкий стан, соромно навіть сказати, що я робив», – пригадує Андрій.

Його госпіталізували на початку 2016 року. У лікарні він провів два місяці. Тоді поставили діагноз «параноїдальна шизофренія» і дали інвалідність. Після повернення додому Андрію запропонували роботу. Протягом двох років він працював ламінувальником цінників і кур’єром. Зайнятість допомогла послабити стрес.

У 2018 році Андрій повернувся до малювання і створив серію картин про психіатричну лікарню. «Тоді я часто дивився на роботи експресіоністів і мені наче прийшло прозріння – я поставив емоційність вище за все, і стало легше малювати. Я завершив старі роботи, навіть ті, які почав 10 років до того. А за останні чотири роки я створив понад дві тисячі робіт».

Роботи побачив засновник Good Bread from Good People і запросив Андрія малювати у мистецькому просторі. «Я був там першим митцем. Як на мене, найважливіше людину з шизофренією повернути у суспільство. Мені пощастило, що я потрапив до Good Bread», – каже Андрій. З того часу у нього не було загострень.

«Зараз життя не видається таким веселковим, яким воно було до хвороби. Проте іноді бувають просвітлення, які стають моментами щастя. Хоча можливо тут суть не у діагнозі, а у віці – в молодості все здається яскравішим», – підсумовує Андрій.

Денис та Іван: шлях до стабільності й роботи

«Ще у школі мені здавалося, що світ довкола якийсь не такий, чи то я якийсь не такий. Але той період життя я пройшов нормально», – згадує Денис. В університеті відчував постійний тиск. «Мене почало переслідувати відчуття, наче я непотрібний суспільству. Мене все дратувало, і я нікого не хотів бачити».

У студентські роки сталося перше загострення. Дениса госпіталізували. Пізніше діагностували шизофренію. «Коли я почув діагноз, то вчергове відчув себе непотрібним, зайвим. Добре, що мав велику підтримку від батьків», – згадує чоловік.

У 2019 році він почав працювати в Good Bread from Good People. Спочатку адміністратором і кур’єром, згодом залишився адміністратором. «Тут значно легше адаптуватися і працювати. В моєму житті почалася зовсім інша історія», – розповідає Денис. Того ж року він почав зустрічатися з дівчиною. Вони разом уже сім років. Денис почав писати книги. Одна з них – «Щури» – уже вийшла друком. Останні сім років у нього не було загострень.

«Моє життя було стабільним, я б навіть сказав легковажним, і здавалося, що так буде завжди», – згадує Іван Зінченко. У 2004-2005 роках під кінець навчання на авіаційного інженера почалися різкі зміни настрою. Він став замкнутим, не хотів спілкуватися, був роздратованим. Не міг спати по 3-4 доби. Перед захистом диплому стався нервовий зрив.

Спочатку поставили діагноз нервовий зрив, потім біполярний розлад, а згодом – шизофренія. «Для мене було шоком і несприйняттям почути такий діагноз. Проте я повинен був пристосуватися до іншого, незвичного мені життя», – розповідає Іван.

Після першої госпіталізації він закінчив університет, здобув другу освіту юриста, працював системним адміністратором. Боровся з хворобою: жив з відчуттям постійного дискомфорту, госпіталізацій і змін терапій. З 2015 року у Івана не було загострень.

Його історія з Good Bread почалася у 2018 році. Він працював кур’єром, адміністратором, пакувальником, займався закупкою сировини. Зараз відповідає за закупівлі. «Я тут не стороння людина. Тут завжди присутнє відчуття безпеки. Я сприймаю цю роботу як останній шанс і підводити людину, яка мені його дала, я не маю права», – каже Іван.