Загинув Олексій Юков: пошуковець, який повертав імена загиблим
Чоловік у камуфляжі та жовтих окулярах стоїть перед зруйнованою будівлею
На лінії зіткнення загинув керівник пошукового загону «Плацдарм» Олексій Юков. Він присвятив життя пошуку та перепохованню полеглих воїнів.
Про втрату повідомила дружина пошуковця Євгенія Калугина. Військовий та активіст Сергій Гнезділов розповів, що Олексій отримав смертельне поранення під час ексгумації тіл.
«Велика втрата для мене особисто та мого кола спілкування. Більшу частину свого життя він повертав загиблим імена, жив в Словʼянську. Його імʼя – це про Український Донбас та повагу до кожного загиблого, якого він повернув рідним», – написав Гнезділов.
Що відомо про Олексія Юкова
Олексій Юков займався пошуком тіл загиблих і зниклих безвісти військових уже 27 років. Ще підлітком він приєднався до групи, яка проводила розкопки на місцях боїв Другої світової війни.
Чоловік родом зі Слов’янська. У 2014 році він очолив пошукову групу Асоціації дослідників військово-історичної спадщини «Плацдарм». Під час окупації рідного міста допомагав вивозити тіла українських воїнів.
«З початком повномасштабної війни стало більше не тільки роботи, а й болю. Я не міг собі уявити, що все буде саме так. Хоча розумів, що війна не закінчилася, і Росія скоро піде знову. Але раніше всі з цього сміялися», – зазначав Олексій.
«Плацдарм» є волонтерським проєктом, який співпрацює з органами. Чоловік називав свою групу представниками суспільства. За чотири роки повномасштабної війни пошуківці знайшли тіла понад 3,5 тисячі військових російсько-української війни.
«Виїжджаємо завжди рано-вранці. Якщо це безпечна зона – обстежуємо територію дроном. Дивимося окопи, вирви, воронки, речі, смітники. Потім розділяємо територію на квадрати й шукаємо мінно-вибухові предмети за допомогою щупів, металошукачів. Викликаємо саперів, які їх знищують або знешкоджують. Потім ретельно обстежуємо територію у пошуках тіл. Зазвичай працюємо до пізньої ночі. Якщо не встигли, а їхати далеко – ставимо табір. Багато тіл розтягують тварини. Тоді доводиться шукати навіть у фекаліях. Так знаходили зуби, фаланги пальців, фрагменти кісток – те, що не перетравилося», – розповідав про роботу Олексій.
Одного разу на Харківщині Олексій ледь не загинув. Група шукала тіло військовослужбовця 95-ї бригади.
«Я пішов попереду, як роблю це завжди. Іду і чую “клац”. Миттю стрибаю у сторону – і тут вибух. Позаду мене була стіна із силікатної цегли – її просто здуло. Лежу і думаю: ніг немає, буду тепер на протезах. Дивлюся – вони на місці, але онімілі й поранені, бризкає кров. Рухати можу, тому хребет цілий. Але одним оком не бачу. Розумію, що його немає. Тактичні окуляри пробило наскрізь. До мене починають бігти хлопці. Затягнули мене в машину і повезли до Краматорська. Перший тиждень ходити взагалі не міг. Щодня ноги розробляв, бо часу чекати не було. І вже за два тижні був на фронті на милицях, допомагав хлопцям», – пригадував чоловік.
