Малі Щербаки: степове село, яке стало символом боротьби на Запоріжжі
Малі Щербаки — невелике село на півдні Запорізької області, яке з 2022 року опинилося в епіцентрі російсько-української війни. Розташоване серед родючих чорноземів і відкритих степів, воно пережило окупацію, повне руйнування та повторне звільнення силами штурмових підрозділів у жовтні 2025 року. Сьогодні це місце, де переплітаються історія козацького заселення Таврії, аграрне минуле і жорстока реальність фронту.
Населення, яке ще у 2001 році налічувало понад 350 осіб, зараз дорівнює нулю. Проте село продовжує жити в пам’яті місцевих жителів, у звітах військових і в символічному значенні для всієї громади Степногірська. Його історія показує, як тихий степовий хутір може стати точкою опору і нагадуванням про ціну свободи.
Географія та природні особливості степового куточка
Малі Щербаки лежать у Василівському районі Запорізької області, у складі Степногірської селищної громади. Координати — 47°32′55″ північної широти та 35°32′52″ східної довготи. Відстань до сусіднього села Щербаки становить лише один кілометр, до Степового — близько 3,5 км. Через населений пункт проходить територіальна дорога Т-0812, а найближча залізнична станція Плавні-Вантажні розташована за 26 км.
Площа села — 25,76 км². Висота над рівнем моря сягає 99 метрів. Ландшафт типово степовий: широкі поля, балки, яри та ділянки з ковилою й маками. До війни саме ці чорноземи давали високі врожаї пшениці. Клімат континентальний, з гарячим літом і помірно холодною зимою, що завжди сприяло землеробству.
Степове повітря тут завжди пахло полином і сухою травою. Після дощів поля перетворювалися на зелений килим, а влітку — на золоту хвилю зернових. Саме ця відкритість місцевості згодом стала і перевагою, і небезпекою під час бойових дій: без лісосмуг і природних укриттів кожен рух був помітним.
Від хутора до колгоспу: історичний шлях заселення Таврії
Село заснували 1832 року (за іншими джерелами — 1886-го) як хутір під час активного заселення земель колишньої Запорозької Січі. Переселенці з Полтавщини, Чернігівщини та Київщини, а також козаки й державні селяни освоювали ці степи після ліквідації Січі. Спочатку поселення називалося Щербаківка, потім — Щербаки. Приставка «Малі» з’явилася пізніше, щоб відрізнити його від сусіднього, молодшого села Щербаки, яке виникло лише у ХХ столітті.
Основним заняттям стало хліборобство. Родючі землі дозволяли вирощувати пшеницю й розводити худобу. До 1917 року Малі Щербаки розвивалися як типовий український аграрний осередок. Колективізація 1930-х років перетворила індивідуальні господарства на колгоспи, і село отримало сучасні адміністративні межі.
У радянські часи тут працювали фермери, з’явилася газифікація, школа, клуб, медпункт і пошта. Напередодні 2022 року це було невелике, але впорядковане село з розвиненою фермерською інфраструктурою. Господарства «Ліана» та «Злагода» забезпечували роботу багатьом місцевим.
Повсякденне життя до 2022 року: фермерські господарства та громада
До повномасштабного вторгнення Малі Щербаки жили розміреним сільським ритмом. Люди працювали на землі, тримали худобу, збиралися в клубі на свята. За даними перепису 2001 року, тут проживало 355 осіб. Рідною мовою для 91,27 % була українська, для 7,6 % — російська, невеликі частки складали гагаузька та білоруська.
Село повністю газифіковане, з асфальтованими дорогами й базовими послугами. Фермери вирощували зернові, соняшник, займалися тваринництвом. Діти ходили до місцевої школи, а дорослі їздили до Степногірська чи Оріхова за покупками.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли колишні мешканці розповідали, як улітку 2021 року вся громада збиралася на толоку біля ставка, щоб очистити берег. Тоді ніхто не міг уявити, що через кілька місяців ці самі поля стануть лінією фронту.
Війна на порозі: руйнування та евакуація
З 3 березня 2022 року Малі Щербаки опинилися на лінії зіткнення. Обстріли не припинялися жодного дня. У травні того ж року село звільнили від окупантів, але за чотири місяці воно було повністю зруйноване. Не залишилося жодної цілої будівлі: згоріли будинки, магазин, клуб, медпункт, пошта. Згоріла техніка фермерських господарств.
Усі мешканці евакуювалися. Дехто повертався на короткі візити, щоб забрати документи чи подивитися на руїни. У лютому 2023 року та листопаді 2024-го окупанти знову завдавали масованих ударів. У березні–липні 2025 року російські війська знову просунулися до околиць, і село частково опинилося в сірій зоні.
Повністю зруйноване село серед квітучого степу — саме такий контраст запам’ятовується всім, хто бачив кадри 2022 року. Навіть цвинтар не вцілів.
Операція звільнення жовтня 2025: як штурмовики повернули контроль
12 жовтня 2025 року підрозділи 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» спільно з 33-м окремим штурмовим полком провели контрнаступальну операцію. Вони звільнили Малі Щербаки, прилеглі території Щербаків і частково Степове. Просування склало майже 3,5 км углиб і понад 5 км по лінії фронту.
Операція проходила в складних умовах: відкрита місцевість, заміновані поля, оптоволокно від дронів. Штурмовики використали квадроцикли для швидкого удару під час ротації противника. Після підняття українського прапора ворог намагався контратакувати малими групами за підтримки артилерії та FPV-дронів, але контроль утримали.
Генеральний штаб ЗСУ підтвердив покращення тактичного положення в районі села. Було знищено значну кількість окупантів і взято полонених. Президент України також відзначив цей успіх.
Поширені міфи про село та лінію фронту
- Міф: село завжди було під повним контролем однієї зі сторін. Насправді з 2022 по 2025 рік воно кілька разів переходило зі стану контролю до сірої зони й навпаки. У березні 2025 року окупанти заявляли про захоплення, але це спростовували українські речники.
- Міф: після звільнення можна безпечно повертатися. Територія досі замінована нерозірваними боєприпасами, розтяжками та касетними елементами. Гуманітарне розмінування займе роки.
- Міф: населення вже повернулося. Станом на 2026 рік офіційна кількість жителів — 0 осіб. Повернення можливе лише після повного розмінування й відновлення базової інфраструктури.
Ці помилкові уявлення часто виникають через пропаганду та відсутність доступу до об’єктивної інформації з передової.
Питання, які найчастіше шукають про Малі Щербаки
Де саме розташовані Малі Щербаки?
У Степногірській громаді Василівського району Запорізької області, за 1 км від села Щербаки та приблизно за 44–70 км від обласного центру залежно від маршруту.
Скільки людей жило в селі до війни?
За переписом 2001 року — 355 осіб. До 2022 року кількість суттєво не змінювалася.
Коли село остаточно звільнили?
12 жовтня 2025 року силами 24 ОШБ «Айдар» і 33-го штурмового полку.
Чи можна зараз відвідати село?
Ні. Це зона бойових дій і високого мінного ризику. Доступ обмежений військовою адміністрацією.
Які перспективи відновлення?
Після повної деокупації регіону та розмінування можливе повернення жителів і відбудова. Село вже розглядають як майбутній об’єкт пам’яті про контрнаступ на півдні.
Чек-лист для тих, хто хоче допомогти або дізнатися більше
- Перевірити актуальні карти DeepState або офіційні зведення Генштабу щодо контролю над територією.
- Підтримати штурмові підрозділи, які тримають напрямок (донати через офіційні фонди «Айдару» чи 33-го полку).
- Звернутися до Степногірської селищної ради щодо програм допомоги переселенцям із Малих Щербаків.
- Не поширювати неперевірену інформацію про «захоплення» чи «звільнення» без підтвердження від офіційних джерел.
- Якщо плануєте гуманітарну місію — обов’язково узгодити з військовою адміністрацією та саперами.
Цей список допомагає уникнути небезпеки і спрямувати зусилля туди, де вони реально потрібні.
Перспективи відновлення та регіональна специфіка
Малі Щербаки — типовий приклад сіл лінії Кам’янське–Оріхів, які стали «сірою зоною» через стратегічне положення. Регіональна специфіка полягає в тому, що відкритий степ ускладнює оборону, але водночас дозволяє швидко маневрувати штурмовим групам.
За моїм досвідом використання відкритих джерел протягом 2025–2026 років, саме такі невеликі населені пункти часто стають ключовими для контролю логістичних шляхів. Відновлення почнеться з розмінування полів — без цього неможливе повернення до землеробства, яке завжди було основою життя тут.
Місцеві чорноземи чекають господарів. Степ, який бачив козацьке заселення, колективізацію, війну і звільнення, продовжує жити. І кожен метр, повернутий під український прапор у Малих Щербаках, — це ще один крок до того дня, коли в селі знову зазвучать дитячі голоси й запрацюють ферми.
