Мотижин: історія, трагедія та сучасне життя села на Київщині

Мотижин — невелике село за сорок кілометрів на захід від Києва, де тисячолітня історія зустрічається з найтрагічнішими сторінками сучасної війни. Тут бере початок річка Буча, збереглися залишки літописного городища і Змієвих валів, а в 2022 році місцеві мешканці пережили місяць окупації, катування й розстріли. Сьогодні село поступово відновлюється, зберігаючи пам’ять про загиблих і будуючи нове життя.

Це місце, де археологи знаходять сліди трипільської культури, де в часи Київської Русі стояв форпост, а в XXI столітті місцева староста Ольга Сухенко зі своєю родиною стала символом спротиву. Мотижин показує, як маленька громада витримує удари історії і продовжує жити.

Географія та природне обличчя Мотижина

Село розташоване в Бучанському районі Київської області, у складі Макарівської селищної громади. Координати — 50°22′54″ північної широти і 29°56′11″ східної довготи. Площа становить 4,43 квадратних кілометри, висота над рівнем моря — близько 184 метрів. Відстань до Києва — приблизно 42–45 кілометрів, до колишнього райцентру Макарова — близько 12–20 кілометрів.

Головна водна артерія — річка Буча, яка бере початок саме тут і впадає в Ірпінь. У центрі села розкинувся ставок, навколо якого сформувалася історична частина поселення. На західній околиці проходять залишки Змієвих валів — давньої системи оборонних укріплень, що тягнулася на сотні кілометрів навколо Києва. Поруч — ліси, поля та кілька невеликих озер, які створюють характерний ландшафт Полісся.

Клімат помірно-континентальний, з м’якою зимою та теплим літом. Ґрунти переважно чорноземи та сірі лісові, що здавна сприяло землеробству. Сьогодні навколо Мотижина розвивається агровиробництво, а поруч розташований приватний ландшафтний парк «Добропарк» площею близько 300 гектарів, який приваблює відвідувачів з усієї області.

Етимологія назви та найдавніші сліди

Назва «Мотижин» має кілька версій походження. Народна легенда розповідає, як князь, побачивши погано складені снопи, вигукнув «Моти — женці!». Інша версія пов’язує топонім із мотикою — знаряддям хліборобів. Лінгвісти звертають увагу на індоєвропейський корінь, пов’язаний із поняттями «джерело» чи «почай», що добре пасує до місця, де починається річка.

Археологічні знахідки свідчать, що люди жили тут ще в неоліті. Біля озера Київського виявлено артефакти трипільської культури IV тисячоліття до н. е. Пізніше з’явилися курганні поховання II–I тисячоліття до н. е. У центрі села збереглися залишки городища округлої форми площею близько 0,5 гектара — літописного Мутижира, згаданого в Іпатіївському літописі під 1161 роком. Радіовуглецевий аналіз деревини, проведений у 1969 році, датував окремі конструкції приблизно 50 роком н. е.

Городище слугувало оборонним пунктом на західних рубежах Київської Русі. Після монгольської навали 1240 року життя на цих землях не зникло, хоча й зазнало значних змін.

Від середньовіччя до початку ХХ століття

У XV–XVI століттях Мотижин входив до володінь місцевих шляхетських родів. У 1768 році частина козаків села приєдналася до повстанців Івана Бондаренка. Дерев’яна церква святого Георгія з’явилася у 1822 році (греко-католицька громада існувала ще з 1775-го). Ікона «Христос у точилі» з цієї церкви сьогодні зберігається в Національному музеї образотворчого мистецтва України.

У XIX столітті Мотижин був містечком Київського повіту. За даними Лаврентія Похилевича, у 1864 році тут мешкало 1570 православних і 330 євреїв, а 1887-го — 2304 православних, 3 уніати та 147 євреїв. Працювали вітряки, бакалійні лавки, кузня, двокласна школа. У 1900 році населення досягло 3384 осіб. Селяни неодноразово піднімали бунти — у 1902 і 1908 роках.

Перша світова війна, революції 1917–1921 років, колективізація та Голодомор 1932–1933 років завдали селу важких втрат. За спогадами місцевих, лише на Сухівщанському кладовищі поховано понад 600 жертв Голодомору. Під час Другої світової війни Мотижин перебував під німецькою окупацією з липня 1941-го по листопад 1943-го. На фронтах загинуло понад 450 мешканців. Серед них — повний кавалер ордена Слави Р. Г. Лазнюк.

Після війни село відроджувалося як центр колгоспу імені Жданова, пізніше — імені Шевченка. У 1960–1970-х роках тут активно розвивалося льоноводство, будували школу, стадіон, лікарню.

Відомі люди Мотижина

Із Мотижина вийшло чимало знакових постатей. Роман Безсмертний — народний депутат кількох скликань, один із авторів Конституції України, Надзвичайний і Повноважний Посол. Олег Базилевич — заслужений тренер, чемпіон СРСР з футболу, який жив у селі з 1989 по 2018 рік. Діана Петриненко — народна артистка СРСР, лауреатка Шевченківської премії. Олег Алексєєв — конструктор двигунів для морських суден.

Ці імена показують, наскільки глибоко село вплетене в українську історію — від політики й спорту до мистецтва й техніки.

Окупація 2022 року: місяць жаху і спротиву

27 лютого 2022 року російські війська увійшли в Мотижин. Село опинилося на шляху колон, що намагалися оточити Київ. Окупація тривала до 28 березня. За цей час загарбники вбили близько 30 цивільних. Найгучнішою трагедією стало вбивство старости Ольги Сухенко, її чоловіка Ігоря та 25-річного сина Олександра.

Ольга Сухенко залишилася в селі, щоб координувати допомогу: роздавала продукти, ліки, організовувала евакуацію. 23 березня окупанти забрали родину з будинку. Після звільнення тіла знайшли в братській могилі в лісі біля бліндажа, де облаштували катівню. Жертв катували — ламали кінцівки, виривали нігті, пробивали черепи. Слідство встановило причетність військових 37-ї мотострілецької бригади та найманців ПВК «Вагнер».

Місцеві називали дорогу на Ясногородку «дорогою смерті» — там розстрілювали автомобілі з цивільними, які намагалися виїхати. Багато хто ховався в підвалах, вичищав телефони від будь-якої інформації. Дехто передавав координати ворожої техніки українським військовим. Одна 70-річна пенсіонерка допомогла знищити близько сотні одиниць техніки — і загинула за це.

У нашій практиці спілкування з мешканцями сіл, що пережили окупацію, ми неодноразово чули схожі історії: люди залишалися не через наївність, а через відповідальність за односельців. Ольга Сухенко стала саме таким прикладом.

Збитки від руйнувань оцінили у понад 279 мільйонів гривень (близько 10,1 мільйона доларів). Пошкоджено 527 будівель, з них 479 — житлові.

Відбудова та життя після 2022 року

Після звільнення громада почала відновлювати інфраструктуру. Працює школа, дитячий садок, амбулаторія, Будинок культури, бібліотеки. Хлібопекарня «УкрЕкоХліб» продовжує виробництво. Агрофірма «Київська» залишається одним із найбільших підприємств. Населення за даними останніх років оцінюється в межах 850–1200 осіб (за переписом 2001 року було 1209, пізніше фіксували близько 889–1011).

Село активно підтримує ветеранів. Збудували укриття для школи. Частина російськомовних книг з бібліотек була вилучена. Місцеві продовжують зберігати пам’ять: білборди з портретами Сухенків стоять на в’їзді, на кладовищі — могили загиблих.

Поруч розвивається «Добропарк» — сучасний дендропарк із подіями, виставками та зонами відпочинку. Він став важливою точкою притягання для киян, які шукають природу без далеких поїздок.

Чек-лист для тих, хто планує відвідати Мотижин

• Перевірте актуальний стан доріг — після бойових дій окремі ділянки могли змінити якість покриття.
• Відвідайте залишки городища та Змієвих валів — беріть зручне взуття.
• Подивіться на ставок у центрі та пам’ятник загиблим у Другій світовій.
• Заплануйте час на «Добропарк», якщо їдете з дітьми або шукаєте відпочинок.
• Поважайте місця пам’яті про 2022 рік — це не туристичні атракції, а територія скорботи.
• Майте запас готівки та заряджені гаджети — мобільний зв’язок у деяких місцях може бути нестабільним.

Цей список допомагає підготуватися і водночас нагадує: Мотижин — живе село, а не музей під відкритим небом.

Поширені помилки та міфи про Мотижин

• Вважати, що село «повністю зруйноване». Більшість будинків відновлена або відбудована, життя триває.
• Зводити всю історію лише до подій 2022 року. Мотижин має тисячолітнє минуле, яке варто знати.
• Плутати з іншими населеними пунктами Київщини, які також постраждали. Кожна громада має свою траєкторію болю і відновлення.
• Думати, що туризм тут «недоречний». Спокійний, поважний візит із розумінням контексту — нормальна практика.

Після таких уточнень стає зрозуміліше, чому місцеві так цінують тих, хто цікавиться не лише трагедією, а й повсякденним життям.

Питання, які найчастіше ставлять про Мотижин

Скільки людей живе в Мотижині зараз?
Офіційні дані після 2001 року різняться. Останні оцінки коливаються від приблизно 850 до трохи більше тисячі осіб. Багато хто повернувся після евакуації, частина залишилася в Києві чи інших містах.

Чи безпечно їхати в село?
Станом на 2026 рік територія звільнена, активних бойових дій немає. Як і в більшості прифронтових регіонів у минулому, варто стежити за офіційними повідомленнями та мати план на випадок повітряної тривоги.

Що подивитися за один день?
Городище, ставок, церкву святого Георгія (відбудовану), пам’ятники та «Добропарк». Якщо цікавить історія війни — місця пам’яті про Сухенків і загиблих цивільних.

Чи є де зупинитися?
У самому селі варіантів мало, але в Макарові, Боярці чи Києві легко знайти житло з подальшим виїздом.

Ці відповіді закривають базові запити тих, хто планує поїздку або просто хоче глибше зрозуміти місце.

Мотижин сьогодні: між пам’яттю і майбутнім

Село не зникло під вагою трагедії. Люди сіють поля, печуть хліб, виховують дітей, відзначають свята. Школа працює, амбулаторія приймає пацієнтів, волонтери допомагають тим, хто ще не відновив житло. Пам’ять про Ольгу Сухенко, Ігоря, Олександра та інших загиблих залишається живою — через розповіді, меморіали, щорічні вшанування.

Мотижин нагадує: історія пишеться не лише великими містами. Маленькі громади часто стають тим місцем, де найгостріше видно і силу духу, і ціну свободи. Тут, біля витоків річки Буча, минуле й сучасність сплітаються так щільно, що неможливо розірвати. І саме ця цілісність робить Мотижин не просто точкою на карті, а живим свідченням українського характеру.