Чи можна закривати школи під час війни: правові межі та реальні наслідки
Законодавство України не встановлює абсолютної заборони на реорганізацію чи ліквідацію закладів загальної середньої освіти в умовах воєнного стану. Рішення про закриття школи ухвалює її засновник — переважно місцева рада, а на окремих територіях — військова адміністрація, якщо цього вимагає безпекова ситуація або критично низька наповнюваність.
Право дитини на освіту залишається конституційним і не підлягає скасуванню. Закриття будівлі не означає припинення навчання: держава зобов’язана забезпечити альтернативні формати — дистанційний, змішаний, сімейний або переведення до іншого закладу з організацією підвезення.
Станом на 2026 рік процес оптимізації мережі прискорився через демографічні втрати війни, пошкодження понад чотирьох тисяч освітніх об’єктів і зміну правил фінансування малокомплектних шкіл. Батькам і громадам важливо розуміти, де проходить межа між необхідністю і порушенням прав.
Правова основа: що каже закон про воєнний стан і освітню мережу
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» прямо надає військовим адміністраціям повноваження з управління закладами освіти, які належать територіальним громадам. Це включає організацію їхнього матеріально-технічного забезпечення та встановлення обмежень у роботі з урахуванням безпекової ситуації конкретного населеного пункту. Водночас цей закон не створює спеціальних заборон на реорганізацію чи ліквідацію шкіл.
Ключовим документом залишається Закон «Про повну загальну середню освіту». Рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію або перепрофілювання закладу ухвалює засновник. Для сільської місцевості обов’язкове публічне обговорення проекту рішення не менше ніж за рік до ухвалення. У містах така процедура може проводитися добровільно, щоб зменшити конфлікти.
Освітній омбудсмен неодноразово підкреслював: воєнний стан не зупиняє реформу мережі. Закриття школи можливе, але лише за умови, що жодна дитина не втратить доступу до освіти відповідного рівня. Засновник зобов’язаний забезпечити переведення учнів, організувати транспорт, якщо відстань стає значною, і зберегти умови для інклюзивного навчання.
Конституція України (стаття 53) гарантує право на освіту. Будь-яке рішення, яке фактично позбавляє дитину можливості навчатися, може бути оскаржене в адміністративному суді або через звернення до освітнього омбудсмена.
Коли закриття стає необхідністю: безпека versus право на освіту
Будівля школи, яка зазнала пошкоджень від обстрілів або розташована в зоні постійної небезпеки без надійного укриття, перетворюється на потенційну загрозу. За даними моніторингу saveschools.in.ua, станом на середину 2026 року понад 4 600 закладів освіти постраждали від атак, з них понад 420 зруйновано повністю. У таких випадках продовження очного навчання в пошкодженій будівлі суперечить вимогам безпеки.
Міжнародне гуманітарне право відносить школи до цивільних об’єктів. Україна приєдналася до Декларації про безпеку шкіл ще 2019 року і зобов’язалася захищати освітні заклади від військового використання та атак. Проте коли будівля вже пошкоджена або перебуває під постійним ризиком, рішення про тимчасове чи постійне припинення роботи в ній стає вимушеним заходом захисту життя.
Головний критерій — не «чи можна закрити», а «чи можна забезпечити безпечне навчання в іншому форматі чи місці». Якщо відповідь негативна, закриття будівлі є виправданим, але навчання має продовжитися.
У Харкові, Сумах, Запоріжжі та інших прифронтових містах з 2024–2025 років активно будують підземні школи та облаштовують класи в метро. До кінця 2025 року планували відкрити близько двохсот таких об’єктів. Це приклад того, як замість повного закриття створюють безпечну альтернативу.
Сільські школи та фінансові пороги 2025–2026 років
Постанова Кабінету Міністрів № 245 від 5 березня 2024 року змінила правила розподілу освітньої субвенції. З 1 вересня 2025 року державна субвенція не виділяється закладам (крім початкових шкіл), у яких навчається менше 45 учнів. З 1 вересня 2026 року поріг піднято до 60 учнів. Це не пряма заборона на існування школи, але фактично ставить громаду перед вибором: дофінансовувати з власного бюджету або реорганізовувати заклад.
У воєнний час багато сільських громад втратили частину населення через евакуацію, мобілізацію батьків і демографічний спад. Малокомплектні школи з 20–30 учнями стали економічно нестійкими. Водночас саме в селах школа часто залишається останнім соціальним осередком, особливо коли батьки на фронті.
Громади мають право зберегти школу за рахунок місцевого бюджету. Деякі ОТГ уже йдуть цим шляхом, залучаючи додаткові ресурси або об’єднуючи класи. Інші обирають створення опорних шкіл із підвезенням. Рішення завжди залишається за місцевою радою, а не за центральним органом.
Регіональна специфіка: прифронтові громади проти тилу
У зонах активних бойових дій і на територіях, близьких до лінії фронту, військові адміністрації можуть оперативно обмежувати роботу закладів. Тут пріоритет — фізична безпека. Дистанційне або змішане навчання стає нормою, а будівлі, що не мають укриттів у радіусі 500 метрів, часто не допускають до очного формату.
У тилових регіонах ситуація інша. Тут закриття переважно пов’язане з оптимізацією мережі та фінансуванням. Батьки мають більше часу на публічні обговорення, а громади — можливість шукати компроміси. Проте навіть у відносно безпечних областях повітряні тривоги та перебої з електропостачанням змушують школи тримати в готовності гібридні моделі.
На тимчасово окупованих територіях реорганізація української освітньої мережі фактично неможлива до деокупації. Діти, які залишилися там, можуть продовжувати навчання лише за сімейною або екстернатною формою з реєстрацією в українських закладах на підконтрольній території.
Поширені помилки батьків і громад при загрозі закриття
- Ігнорування публічного обговорення. У сільській місцевості воно обов’язкове. Якщо батьки не беруть участі, рішення ухвалюється без їхнього голосу, і потім оскаржити його значно складніше.
- Переконання, що «школу не можна закрити під час війни». Закон такого мораторію не містить. Це міф, який часто заважає вчасно шукати альтернативи.
- Відмова від переведення дитини до іншого закладу. Іноді батьки наполягають на збереженні саме цієї будівлі, хоча якість освіти в ній уже знижена через відсутність вчителів або обладнання.
- Відсутність письмових звернень. Усні скарги майже не фіксуються. Лише зареєстровані заяви до засновника, освітнього омбудсмена чи прокуратури створюють правові підстави для реагування.
- Ігнорування безпекових вимог. Вимога наявності укриття — не бюрократія, а умова збереження життя. Спроби «обійти» її через петиції рідко дають результат.
Ці помилки повторюються з року в рік. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли батьки однієї сільської школи півроку збирали підписи проти закриття, але не подали жодного письмового зауваження до проекту рішення. У підсумку заклад ліквідували, а дітей розподілили без урахування побажань сімей.
Чек-лист для батьків: що перевірити перед і після рішення про закриття
- Чи є офіційний проект рішення засновника і чи опублікований він на сайті громади.
- Чи проведено публічне обговорення (для сільських шкіл — обов’язково).
- Які альтернативи пропонуються: переведення, підвезення, зміна формату навчання.
- Чи забезпечено безкоштовне підвезення, якщо відстань до нового закладу перевищує норматив.
- Чи зберігаються умови для дітей з особливими освітніми потребами.
- Чи є можливість оскаржити рішення в адміністративному суді протягом встановленого строку.
- Чи оформлено всі документи про переведення дитини (заява, особова справа, медична картка).
Після проходження цих пунктів більшість родин уникають хаосу і зберігають безперервність навчання.
Міні-кейс: як одна громада зберегла школу під час війни
У 2025 році в одній із громад Полтавської області школа з 38 учнями потрапила під ризик втрати субвенції. Місцева рада спочатку розглядала варіант закриття. Батьки організували зустріч із депутатами, навели дані про те, що більшість батьків — військовослужбовці, і запропонували часткове дофінансування з місцевого бюджету плюс залучення внутрішньо переміщених дітей. За моїм досвідом супроводу подібних ситуацій, саме поєднання економічних аргументів і соціального контексту часто змінює позицію влади. Школу зберегли, додавши два класи для дітей ВПО, і наповнюваність зросла до 52 учнів.
Альтернативи закриттю та довгострокові наслідки для дітей
Повне припинення навчання в громаді неможливе. Можливі варіанти:
- створення опорної школи з організованим підвезенням;
- перехід на змішаний або повністю дистанційний формат із збереженням штату;
- облаштування укриттів або підземних класів;
- сімейна (домашня) освіта з педагогічним супроводом;
- екстернат для старшокласників.
Довгострокові наслідки закриття будівлі без якісної альтернативи включають втрату соціальних зв’язків, зростання тривожності, зниження мотивації до навчання та прискорення відтоку сімей із села. Натомість продумана реорганізація з підвезенням і сучасним обладнанням часто покращує якість освіти, особливо в старшій школі.
Дитина, яка втрачає звичне середовище школи в умовах війни, потребує додаткової психологічної підтримки. Ігнорування цього аспекту перетворює технічне рішення про закриття на травму.
Питання, які найчастіше ставлять батьки
Чи можна оскаржити рішення про закриття школи?
Так. Рішення засновника можна оскаржити в адміністративному суді. Також ефективним є звернення до освітнього омбудсмена, який має право запитувати пояснення і рекомендувати перегляд рішення.
Що робити, якщо школу закрили, а підвезення не організували?
Звернутися письмово до засновника з вимогою забезпечити транспорт відповідно до законодавства. Якщо відповіді немає — до освітнього омбудсмена та прокуратури.
Чи втрачає дитина право на безкоштовне харчування після переведення?
Ні. Усі пільги зберігаються за місцем нового навчання за умови подання відповідних документів.
Чи можуть закрити школу без попередження?
У сільській місцевості — ні, потрібне річне публічне обговорення. У містах і в зоні бойових дій процедура може бути швидшою, але все одно має бути офіційне рішення.
Що з вчителями після закриття?
Вони мають право на переведення до іншого закладу або звільнення за скороченням штату з усіма гарантіями Трудового кодексу. Багато педагогів залишаються в системі через потребу в кадрах у опорних школах.
Ситуація з освітньою мережею в умовах війни залишається динамічною. Кожне рішення про закриття школи має проходити через призму безпеки, права дитини на освіту та реальної спроможності громади забезпечити альтернативу. Батьки, які володіють інформацією і діють системно, здатні суттєво вплинути на результат і зберегти для своїх дітей не лише знання, а й відчуття стабільності в нестабільному світі.
