Малокатеринівка: козацька слобода, екологічні трансформації та стійкість прифронтового селища
Малокатеринівка — це селище в Запорізькій області з понад 250-річною історією, що починалася як козацька слобода після ліквідації Запорозької Січі. Сьогодні воно опинилося в епіцентрі найскладніших випробувань: руйнування Каховської ГЕС кардинально змінило природне середовище, а близькість до лінії бойового зіткнення перетворила повсякденність на постійну боротьбу за безпеку.
За оцінками 2022 року тут проживало понад 3 200 людей. Станом на кінець 2025 — початок 2026 року більшість евакуювалася, проте ті, хто залишився, демонструють неймовірну стійкість. Селище входить до Кушугумської селищної громади Запорізького району й розташоване всього за кілька кілометрів від активних бойових дій.
Історія Малокатеринівки — це не лише хроніка назв і дат. Це розповідь про те, як козацький дух, природні зміни та людська солідарність переплітаються в одному місці на березі колишнього Каховського водосховища.
Географічне серце регіону та наслідки руйнування Каховської ГЕС
Малокатеринівка лежить на лівому березі Дніпра, у місці впадіння річки Кінська (Конка). Відстань до Запоріжжя — близько 20 км автошляхами. Селище межує з Василівським районом, а поруч — масиви садових ділянок і залізнична станція (раніше Канкринівка, нині Історична). Висота над рівнем моря — 45 метрів, площа — трохи більше 2 км².
До червня 2023 року тут було справжнє «Каховське море» — штучне водосховище з пляжем, рибальством і водопостачанням прямо з водойми. Підрив ГЕС кардинально все змінив. Вода швидко відійшла, оголивши колишнє дно. Деякі ділянки почали заростати природною рослинністю — екосистема поступово повертається до стану, який був до створення водосховища в 1950-х.
Проте для людей це означало втрату звичного джерела води. Сьогодні її доставляють цистернами. Колишній пляж зник, а замість водної гладі — ландшафт, що постійно змінюється. Ця трансформація має і позитивний бік для природи: відновлюються заплавні території, з’являються умови для типових річкових видів. Для мешканців же — це щоденне нагадування про крихкість інфраструктури в прифронтовій зоні.
Витоки та історичні перетворення назви
Селище заснували 1775 року як державну слободу Краснокутівка. Сюди переселилися колишні запорозькі козаки після ліквідації Січі. Вже 1777-го назву змінили на Мала Катеринівка — ймовірно, на честь імператриці або адміністративних мотивів того часу. У різні періоди зустрічалася назва Канкринівка.
1938 року населений пункт отримав статус селища міського типу — це означало наявність певної інфраструктури та промислових об’єктів. 26 січня 2024 року, після набуття чинності закону про дерадянізацію адміністративно-територіального устрою, статус змінили на звичайне селище.
Місцеві брали участь у подіях 1905 року — грудневому збройному повстанні в Олександрівську (сучасне Запоріжжя). Під час Другої світової війни селище пережило німецьку окупацію 1941–1943 років. Після звільнення тут активно відбудовували житло — зведено сотні будинків. Ці шари історії досі відчуваються в пам’яті старожилів і в назві вулиць.
Мирне життя: економіка, освіта та громада до повномасштабного вторгнення
До 2022 року Малокатеринівка жила типовим для півдня України ритмом. Основу економіки становило сільське господарство — овочівництво, молочне виробництво. Працював відділок радгоспу «Кушугумський» з великими земельними угіддями. Додатковим об’єктом був кінно-спортивний комплекс «Кентавр».
Соціальна інфраструктура включала гімназію «Мрія», дитячий садок, фельдшерський пункт, будинок культури та бібліотеку. Пам’ятник полеглим односельчанам у Другій світовій війні нагадував про минуле. Залізниця забезпечувала сполучення з Запоріжжям та іншими містами.
Населення стабільно трималося на рівні 3 000–3 400 осіб протягом останніх десятиліть. Багато родин мали сади та городи — це була не просто робота, а спосіб життя. Люди цінували спокій, природу та близькість до обласного центру.
| Рік | Населення | Примітка |
|---|---|---|
| 1959 | 2 887 | Післявоєнне відновлення |
| 2001 | 3 297 | Пік за переписом |
| 2016 | 3 413 | Максимум останніх десятиліть |
| 2022 | 3 292 | Оцінка перед повномасштабним вторгненням |
Дані узагальнено з відкритих джерел та переписів (Державна служба статистики України, Вікіпедія).
Війна на порозі: обстріли, евакуація та людська ціна
З перших місяців повномасштабного вторгнення Малокатеринівка опинилася під прицілом. 17 квітня 2022 року зафіксовано перший артобстріл по житлових кварталах. Згодом удари посилилися — РСЗВ, касетні снаряди, FPV-дрони та керовані авіабомби (КАБи).
Особливо трагічним став 20 серпня 2024 року: влучання по кафе біля дитячого майданчика забрало життя 15-річного підлітка, ще кілька дітей та дорослих отримали поранення. У 2025–2026 роках атаки стали системними. Пошкоджено або зруйновано до 80 % будівель.
Населення стрімко скоротилося. Багато родин, особливо з дітьми, виїхали до Запоріжжя, Дніпропетровської області чи західних регіонів. У листопаді 2025 року оголосили обов’язкову евакуацію дітей з батьками. За різними оцінками, на кінець 2025 року в селищі залишалося від кількох десятків до близько 200 людей — переважно літні мешканці, які не хотіли або не могли покинути домівки.
У нашій практиці аналізу відкритих джерел ми неодноразово стикалися з історіями, коли люди поверталися «на кілька днів подивитися на хату» і не могли виїхати через посилення обстрілів.
Повсякденність у 2025–2026 роках: вода, безпека та ті, хто залишається
Сьогодні життя в Малокатеринівці — це постійна пильність. «Цукорок» (прилад виявлення дронів) сигналить майже щодня. FPV-дрони та КАБи стають звичною загрозою. Магазини працюють уривчасто, транспорт обмежений. Світло та вода подаються з перебоями або взагалі відсутні в пошкоджених районах.
Ті, хто залишився, часто «консервують» будинки — закривають вікна, ремонтують дахи після пошкоджень, щоб дощі не знищили оселю остаточно. Поліцейські офіцери громади регулярно патрулюють, допомагають з евакуацією та доставкою гуманітарної допомоги.
Одна з переселенок, Євгенія Інська, розповідала, як сім’я 14 років будувала життя в селищі саме через красу місця. Після підриву ГЕС і посилення обстрілів довелося залишити все. Подібні історії — не виняток, а реальність для сотень родин.
Підтримка та майбутнє: роль громади та волонтерів
Кушугумська селищна рада та обласна військова адміністрація організовують евакуацію, розміщення в гуртожитках (зокрема в Запорізькій політехніці) та надання допомоги. Волонтерські організації та поліція супроводжують людей у безпечніші райони.
Багато хто з тих, хто виїхав, зберігає зв’язок із селищем — приїжджає за речами, допомагає сусідам. Це прояв справжньої громади, яка не розпалася навіть у найважчі часи. Відновлення інфраструктури та житла стане можливим лише після стабілізації безпекової ситуації.
Поширені питання про Малокатеринівку
Де саме розташована Малокатеринівка?
У Запорізькій області, Запорізькому районі, на лівому березі колишнього Каховського водосховища, біля гирла річки Кінська, приблизно за 20 км від Запоріжжя.
Скільки людей там зараз живе?
За оцінками місцевих ЗМІ та влади на кінець 2025 — початок 2026 року — від кількох десятків до близько 200 осіб. Більшість евакуювалася через безпекову ситуацію.
Чи безпечно їхати в Малокатеринівку?
Ні. Селище перебуває в зоні активних бойових дій, регулярно зазнає обстрілів дронами та авіабомбами. В’їзд обмежений, рекомендовано не відвідувати без крайньої потреби.
Яка історія назви?
Заснована 1775 року як Краснокутівка, 1777-го перейменована на Малу Катеринівку. Статус селища міського типу отримала 1938 року, 2024-го — стала звичайним селищем.
Як можна допомогти?
Через офіційні канали Кушугумської громади, волонтерські організації або гарячі лінії евакуації. Найкраща допомога — підтримка перевірених фондів, що працюють з прифронтовими територіями.
Що варто знати про Малокатеринівку: короткий орієнтир
- Селище має глибоке козацьке коріння — засноване 1775 року.
- Підрив Каховської ГЕС 2023 року назавжди змінив водний ландшафт і водопостачання.
- З 2022 року Малокатеринівка — одне з найближчих до фронту селищ Запорізької області.
- Близько 80 % будівель пошкоджено або зруйновано станом на кінець 2025 року.
- Громада продовжує підтримувати тих, хто залишається, та організовує евакуацію.
- Екосистема на місці водосховища частково відновлюється природним шляхом.
Малокатеринівка — це живий приклад того, як історія, природа та війна переплітаються в долі одного невеликого селища. Його мешканці, як і вся Україна, продовжують боротися за право на мирне життя. Розмова про такі місця — це не лише про руйнування, а й про неймовірну людську здатність зберігати гідність і надію навіть у найтемніші часи.
