Ольга Франко: невістка Каменяра, яка стала легендою кухні

Якби Ольга Франко жила сьогодні, вона була б відомою блогеркою. Разом із чоловіком Петром, сином Івана Франка, вони підкорили б аудиторію рецептами, порадами та галицькою говіркою. Саме цією мовою майже століття тому вона писала свої кулінарні книги.

Про життя невістки письменника та авторки бестселерів розповіли її онучки Іванна Міліянчук, Адріанна Галущак, Мар’яна Макаруха та директорка Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Наталія Тихолоз.

Від знайомства з сином Франка до першої книги

Ольга-Марія Білевич народилася 23 липня 1896 року в селі Вирів Кам’янецького повіту. Вона була четвертою дитиною в священницькій родині. У 1911 році 15-річна дівчина познайомилася з 21-річним Петром Франком на відкритті пам’ятника Маркіяну Шашкевичу.

«Насправді ми не знаємо, чи Ольга бачилася з Іваном Франком, проте вже за кілька років у неї почали розвиватися стосунки з його сином», — каже Наталія Тихолоз.

Під час Першої світової війни Петро воював у лавах Українських січових стрільців. Ольга викладала українську мову в жіночій школі в Буську. 4 лютого 1919 року вони одружилися в селі Полонична.

Пізніше подружжя переїхало до Відня. Там Ольга закінчила дворічні курси кулінарії. Ідея написати українську кулінарну книгу з’явилася саме тоді. Петро заснував видавництво «Франко Син і спілка» і навіть анонсував книгу «Кухня в таборі». Її досі ніхто не бачив. Дослідники називають її «книгою-привидом».

У 1929 році в Коломиї вийшла «Перша українська загально-практична кухня». Книга на понад 500 сторінок містила понад 1400 рецептів. Серед них — галицький і київський борщ, італійська печеня, китайський торт, страви для вегетаріанців, дітей і хворих. Епіграф звучав так: «Порадник для всіх, що хочуть довго жити».

«Хоча у назві є слово «перша», це маркетинговий хід. Книга суттєво відрізнялася подачею і продуманістю. Для покоління Ольги та Петра було важливо задекларувати соборність України», — пояснює Наталія Тихолоз.

Петро Франко написав передмову з порадами щодо здорового харчування. Він підтримував дружину. Пара руйнувала стереотипи: чоловік міг смажити налисники, а дружина брала участь у тенісних змаганнях.

Репресії, втрати і друге життя рецептів

У 1931 році родина переїхала до Харкова. Там панували голодомор і репресії. У 1936-му вони повернулися до Львова. У 1937 році Ольга видала «Всенародню кухню» — збірку ощадних рецептів для важких часів.

З приходом радянської влади Петра обрали депутатом і директором музею Івана Франка. Ольга стала заступником директора. 28 червня 1941 року, у день народження, його забрали. Більше живим ніхто не бачив. Пізніше з’ясувалося, що його, найімовірніше, розстріляли того ж літа.

«Баба надіялась, що він живий, що повернеться, і завжди мала для нього медівнички. Петро любив солодке», — згадує онука Іванна Міліянчук.

Старшу доньку Віру заарештували нацисти. Вона потрапила до концтабору Равенсбрюк, а після війни — на заслання до Сибіру. Повернулася лише 1953 року. У 1978-му померла молодша донька Іванна. Ольга пережила всі ці удари. Вона виховувала сімох онуків, знала смаки кожного і готувала навіть крихітні тістечка для їхніх ляльок.

«Баба знала, хто що любить. Ніколи не примушувала їсти те, що не смакувало. Їжа має приносити задоволення», — розповідає Іванна Міліянчук.

Ольга Франко померла 1987 року на 91-му році життя. До останнього чекала чоловіка.

Сьогодні її справа живе. Онука Іванна Міліянчук із доньками веде проєкт «Практична кухня. Забуте і нове». Вони адаптують старі рецепти для сучасної кухні. Один із них — торт «Дід», або «Пень», який любив Петро Франко. Тепер його готують у львівських ресторанах.

Книги Ольги Франко перевидають. Її рецепти знову звучать на українських столах.