Вінничанин повертає життя столітнім азербайджанським килимам

«В мене є килими із села, в якому не збереглося жодного цивільного будинку під час Карабаської війни. Вони цінні для мене і мають історичне значення», – говорить Сеймур Аушов. Чоловік народився і виріс у Вінниці. Має азербайджанське коріння і збирає старовинні традиційні килими своєї другої батьківщини.

Аушов прагне популяризувати й зберегти витвори давнього мистецтва. Він шукає килими ручної роботи Азербайджану в різних куточках світу. Вивчає їхню історію та техніки. Самотужки реставрує.

Серед експонатів немає жодного ідентичного. У колекції є рідкісні зразки. Аушов уже показував її на виставках у Вінницькому та Ірпінському краєзнавчих музеях. Зараз 30 старовинних килимів ХІХ – початку ХХ століття можна побачити в Ірпені. Протягом року він планує виставковий тур різними містами України. Для нього цей проєкт – символ міжкультурного діалогу.

Надихнув бабусин килим

Сеймур Аушов з дитинства пальцями водив по візерунках килимів на стінах. Батько привіз з Азербайджану килим, витканий руками бабусі. Довго він висів у родинному домі. Потім вирішили випрати, загорнули в плівку й забули. Коли Сеймур розгорнув його, жахнувся: половину знищила міль.

«Я взявся його реставрувати, виправ, підшив. Після цього в мене виникла цікавість, і я зрозумів, що такі надбання не можна втрачати», – ділиться реставратор.

Він придбав літературу про азербайджанські техніки ткання. Разом із братом відвідав найбільший музей килимарства в Баку. Навчився відрізняти фабричні вироби від ручних. Килими до ХХ століття робили лише з натуральних матеріалів. Нитки фарбували в настоях трав або за допомогою комах-червців. З їхніх тілець отримували кармін – барвник червоно-пурпурового кольору. В Україні його теж використовували для рушників.

«Майстриня в килимах залишала послання роду, зашифровувала символи послідовно, а не як заманеться. В Азербайджані у кожного села є свій килим. Іноді на одній вулиці може бути дві чи три різні схеми», – розповідає Аушов.

Рідкісні екземпляри та нове життя

Сеймур шукав килими на аукціонах і по всьому світу. Частину вивезли з Азербайджану напередодні революцій початку ХХ століття. Іншу – перед розпадом СРСР і під час Першої карабаської війни. Найстаріший у його колекції датований 1842 роком.

«Зі мною часом траплялися цікаві містичні історії. Якось килим не встиг до мене доїхати до того, як його власники померли. В мене тоді було дивне відчуття. Я боявся його забирати. Ще й візерунок на ньому – не послання роду, а для містичних практик: з однієї сторони кіт, з іншої – джин. Врешті я його забрав. Коли почав чистити, мені зателефонували і повідомили, що помер мій дядько».

У колекції є два килими з азербайджанського села Малибейлі, повністю зруйнованого під час війни в Карабасі. Там залишилася пустка.

«Мені вдалося знайти килим з цього села, коли починалася війна, а потім інший килим також з Малибейлі, коли війна закінчилася. Це знаменитий карабаський килим із драконом. Такі килими важко знайти, їх колекціонери відразу розбирають, мені поталанило».

Аушов купує килими на платформах, схожих на барахолки. На аукціонах вони часто надто дорогі. До нього потрапляють вироби, по яких ходили взуті, використовували в англійських кабінетах чи для намазу. Їх треба очищати й відновлювати.

«Взимку я добу їх тримаю на вулиці, потім обов’язково посипаю содою, потім сіллю – такі процедури забирають запахи, енергетику. Далі переходжу до прання. Деякі килими прав по два-три рази. Роботи з кожним чимало. Приблизно рік я витрачаю на реставрацію, підшиття, оновлення. І тоді, коли мої килими отримали прийнятний вигляд, я вирішив їх показати широкому загалу», – каже колекціонер.

Він не зупиняється й далі поповнює зібрання. «Є килим, який я купив лишень за 200 гривень, проте для мене він цінний своєю художньою гамою, візерунком. Жодного килима, до речі, я нікому не продав. Я дуже багато дарував. Килими, яким понад 100 років, я хочу законсервувати і зберегти, можливо, передати в музей, адже це надбання азербайджанського народу».

Килимарство ручної роботи й нині поширене в Азербайджані. Майже всі жінки в селах старше 50 років вміють ткати з натуральної овечої нитки. Традиційне мистецтво килимарства Азербайджану внесене до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Старовинні азербайджанські килими зберігаються в Метрополітен-музеї Нью-Йорка, Луврі, Ермітажі, Ватикані, Білому домі та Державному департаменті США.