Анатолій Федорук: шлях від сільського вчителя до символу стійкості Бучі
Анатолій Петрович Федорук уже понад чверть століття очолює Бучу — місто, яке з маленького селища перетворилося на один із найдинамічніших центрів Київщини, а потім стало символом трагедії й незламності України. Його історія — це історія людини, яка прийшла з глибокої провінції й залишилася з громадою і в найсвітліші, і в найтемніші дні.
Від сільського голови в Хмельницькій області до мера міста-героя, від будівництва скверів і стадіонів до організації життя під російською окупацією — Федорук пройшов шлях, який мало хто з місцевих керівників може повторити. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує керувати відбудовою громади, яка ще пам’ятає кожну вулицю, де лежали тіла цивільних.
Ця стаття розповідає не лише суху біографію. Вона показує, як одна людина вплинула на розвиток міста, як утримувала його під час війни і які уроки її досвід дає іншим громадам України.
Від колгоспного інструктора до сільського голови
Анатолій Федорук народився 10 травня 1972 року в селі Велика Медведівка Красилівського району Хмельницької області. Дитинство пройшло в типовому українському селі кінця радянської епохи — з колгоспом, школою і чітким відчуттям, що життя треба будувати власними руками.
Після школи він недовго працював інструктором зі спорту в колгоспі «Надія». Потім спробував вступити до педагогічного університету, але служба в армії на два роки перервала навчання. Повернувшись, молодий чоловік став учителем історії у рідній школі. Уже тоді проявлявся його характер: спокійний, наполегливий, із бажанням не просто викладати, а змінювати середовище навколо.
У грудні 1993 року, ще будучи студентом, 21-річний Федорук став головою Великомедведівської сільської ради. Чотири роки на цій посаді дали перший серйозний досвід управління: від розподілу бюджету до вирішення конфліктів між односельцями. Саме тут сформувалося його професійне кредо, яке він пізніше не раз повторював: «Робота з людьми і для людей».
Як сільський хлопець став мером Бучі
У 1997 році Федорук переїхав до Бучі. Спочатку працював вихователем у школі-інтернаті для дітей-сиріт. Менше ніж за рік, у квітні 1998-го, його обрали селищним головою. З того часу він незмінно очолює громаду — спочатку як селищний, а з 2007 року як міський голова.
Перемоги на виборах 2002, 2006, 2010, 2015 і 2020 років показують, що місцеві жителі довіряли йому навіть тоді, коли політичні вітри сильно змінювалися. У 2010 році він йшов від Партії регіонів, у 2015-му — як самовисуванець за підтримки «Нових облич», у 2020-му — від «Слуги народу». Проте партійність для нього завжди була інструментом, а не ідеологією.
За ці роки Буча змінилася до невпізнанності. Зі скромного селища з кількома тисячами жителів воно стало містом з розвиненою інфраструктурою: з’явилися сучасні житлові масиви, торговельні центри, стадіон «Ювілейний», кіномистецький комплекс «Акваріус», десятки дитячих і спортивних майданчиків. Бюджет громади зріс у рази. Буча неодноразово потрапляла до рейтингів найкращих малих міст України за якістю життя.
Випробування 2022 року: лідерство в пеклі
24 лютого 2022 року все змінилося. Російські війська швидко підійшли до Бучі. З 27 лютого до 31 березня місто перебувало в окупації. Саме ці 33 дні стали найважчим іспитом для Федорука як керівника.
6 березня він був поранений. Незважаючи на це, мер залишився в місті. Пізніше в інтерв’ю він розповідав, як переконував знайомих, що в Бучі безпечніше, ніж у Києві — доки реальність не довела протилежне. Після звільнення міста Федорук одним із перших показав світу масштаби злочинів: тіла на вулицях, розстріли цивільних, катування.
За даними бучанського архівного відділу, лише в місті за період окупації загинули сотні людей. Більшість — від кульових поранень. Мер публічно заявив, що російські солдати вбивали «зі злості або для задоволення». Ці слова облетіли світові ЗМІ.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли місцеві жителі після деокупації приходили до міської ради не з претензіями, а з проханням просто поговорити. Багато хто шукав у Федорукові не лише посадовця, а людину, яка теж пережила цей жах і не втекла.
Відбудова: від руїн до нових проєктів 2023–2026
Після звільнення Буча стала одним із пріоритетних напрямків міжнародної допомоги. Федорук обрав стратегію не простого «латання дір», а системного відновлення з залученням іноземних партнерів. Замість перерахування коштів громада пропонувала муніципалітетам інших країн брати участь у конкретних об’єктах — школах, садочках, житлі.
Станом на 2025–2026 роки в громаді реалізується найбільший проєкт відновлення житла після деокупації — він охоплює десятки багатоповерхівок у Бучі, Ворзелі, Мироцькому та Гаврилівці. Триває будівництво обласного ветеранського простору. Відновлюються соціальні об’єкти, які були зруйновані або сильно пошкоджені.
Населення поступово повертається. Якщо одразу після звільнення в місті залишалося лише кілька тисяч людей, то зараз громада знову налічує десятки тисяч жителів, серед яких і внутрішньо переміщені особи. Проте мер неодноразово підкреслював: час не лікує душевні рани. Багато хто досі не може спокійно пройти вулицями, де бачив смерть.
Політичний портрет і тінь скандалів
Довге перебування на посаді неминуче породжує питання. Федорука неодноразово звинувачували у земельних схемах. У 2016 році Печерський суд навіть тимчасово усунув його з посади через підозру в передачі комунальної землі компанії, пов’язаній із родиною дядька. Справи про зловживання владою тягнулися роками, слухання постійно переносилися.
Критики вказують на зв’язки з будівельним бізнесом дружини Людмили Федорук і колишнього заступника Володимира Карплюка. Прихильники відповідають, що за 28 років на посаді Буча перетворилася з селища на сучасне місто, а більшість звинувачень так і не довели до вироку.
У 2021 році Федорук отримав орден «За заслуги» II ступеня, а в березні 2022-го — орден «За мужність» III ступеня саме за організацію оборони населених пунктів. Ці нагороди стали офіційним визнанням його ролі в найважчі часи.
Особисте життя та стиль управління
Одружений. Дружина Людмила займається бізнесом. Є донька Анастасія. Про особисте життя мер говорить мало, воліючи тримати фокус на роботі. Його стиль управління — поєднання авторитарності й близькості до людей. Він легко спілкується з мешканцями, веде активні сторінки в соцмережах, регулярно проводить наради і виїзди на об’єкти.
За моїм досвідом спостереження за місцевим самоврядуванням Київщини, саме така комбінація — довгострокова присутність плюс особиста залученість — дозволяє утримувати контроль над ситуацією навіть у кризові моменти. Федорук не став «кабінетним» мером. Він залишився впізнаваним обличчям міста.
Поширені міфи про Анатолія Федорука
- «Він завжди був регіоналом» — насправді партійна приналежність змінювалася залежно від політичної кон’юнктури. У 2010 році дійсно йшов від Партії регіонів, але пізніше балотувався як самовисуванець і від «Слуги народу».
- «Під час окупації мер утік» — факти свідчать про протилежне. Він залишився в місті, був поранений і після звільнення одразу повернувся до роботи.
- «Буча розвивалася лише завдяки близькості до Києва» — близькість дійсно відіграла роль, але без системної роботи місцевої влади багато проєктів так і залишилися б на папері.
- «Усі скандали — лише політичні напади» — частина звинувачень у земельних питаннях мала під собою документальну основу і розслідувалася правоохоронцями. Ігнорувати це було б нечесно.
Ці міфи живуть, бо історія Федорука складна і не вміщується в чорно-білі оцінки.
Запитання, які найчастіше ставлять про мера Бучі
Скільки років Анатолій Федорук керує Бучею?
З квітня 1998 року — понад 28 років. Спочатку як селищний, з 2007-го — як міський голова.
Чи був він поранений у 2022 році?
Так, 6 березня 2022 року під час бойових дій у місті.
Які нагороди має?
Орден «За заслуги» III ступеня (2007), II ступеня (2021), орден «За мужність» III ступеня (2022), ювілейна медаль «20 років незалежності України» та інші відзнаки.
Чи має він бізнес?
Офіційно бізнес пов’язаний переважно з дружиною. Сам Федорук декларує доходи переважно від посади міського голови.
Що зараз відбувається з відбудовою?
Тривають великі житлові проєкти, будівництво ветеранського простору, відновлення соціальної інфраструктури. Громада активно залучає міжнародних партнерів.
Уроки лідерства, які можна взяти з досвіду Федорука
Для початківців у місцевому самоврядуванні головний урок — довгостроковість. Швидкі результати важливі, але справжня трансформація міста вимагає десятиліть послідовної роботи. Для досвідчених керівників — уміння залишатися зі своєю громадою навіть тоді, коли небезпечно.
Чек-лист для тих, хто хоче оцінити ефективність місцевого лідера за прикладом Бучі:
- Чи залишився керівник у громаді під час кризи?
- Чи змінилася інфраструктура за 10–15 років його правління?
- Чи є прозора комунікація з жителями після трагедій?
- Чи залучаються зовнішні ресурси для розвитку, а не лише для «латання»?
- Чи зберігається довіра більшості навіть після скандалів?
Анатолій Федорук — не бездоганний герой і не демонізований корупціонер. Він — складний, довготривалий лідер, чия доля тісно переплелася з долею одного українського міста. І поки Буча продовжує вставати з руїн, його ім’я залишається невід’ємною частиною цієї історії.
